18 грудня 2025 року на офіційному сайті Міністерства фінансів України було оприлюднено та винесено на публічне обговорення проєкт Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо реєстрації платників єдиного податку платниками податку на додану вартість», який, у разі ухвалення, має набрати чинності з 2027 року. Сам факт його появи є показовим і заслуговує на серйозну увагу. Подібні законодавчі ініціативи не публікуються випадково — вони відображають сформовану позицію держави та напрям майбутньої податкової політики. У цьому проєкті йдеться про суттєві зміни для бізнесу, зокрема про перегляд принципів застосування спрощеної системи оподаткування та запровадження обов’язкової реєстрації платниками ПДВ для фізичних осіб-підприємців. І хоча формально це лише стадія обговорення, за своїм змістом документ виглядає як підготовка до одного з найбільш ганебних податкових рішень останніх років.
Суть законопроєкту полягає у фактичному перегляді правил гри для фізичних осіб-підприємців на спрощеній системі оподаткування. Держава пропонує зобов’язати ФОП 1–3 груп у разі досягнення обсягу оподатковуваних операцій у 1 мільйон гривень реєструватися платниками податку на додану вартість. Тобто ПДВ перестає бути свідомим вибором бізнесу і перетворюється на примусовий обов’язок, незалежно від масштабу, структури чи реальних фінансових можливостей підприємця.
Окремо варто наголосити на зміні підходу до третьої групи єдиного податку, яка найбільш наочно демонструє загальну логіку запропонованих змін. Якщо раніше ставка 5% без ПДВ була легальною та зрозумілою моделлю для малого бізнесу, то тепер після досягнення порогу в 1 мільйон гривень вона фактично зникає. Підприємців примусово переводять на ставку 3% із паралельною реєстрацією платником ПДВ. Водночас для ФОП першої та другої груп перевищення цього ж порогу означатиме обов’язкову реєстрацію платником ПДВ і втрату сенсу перебування на «простих» групах оподаткування. Формально це подається як технічне коригування, але по суті йдеться про демонтаж одного з ключових механізмів спрощеної системи, який роками дозволяв бізнесу працювати без надмірного адміністративного тиску.
Для малого та середнього бізнесу такі зміни означають не «наведення порядку», а різке ускладнення повсякденної роботи. Уже сьогодні підприємці на третій групі єдиного податку несуть підвищене адміністративне навантаження, подаючи податкову декларацію не раз на рік, а щокварталу — чотири рази на рік. Запровадження обов’язкового ПДВ накладає на них ще один, значно складніший рівень відповідальності. Йдеться про постійну податкову звітність, складне адміністрування, високі штрафи за формальні помилки та ситуації, коли податкові зобов’язання виникають раніше, ніж підприємець фактично отримує оплату від клієнта. Для багатьох ФОП це означатиме не розвиток, а постійне балансування на межі фінансової нестабільності або закриття бізнесу.
У цій конструкції не існує «менш уразливих» бізнесів. Запропоновані зміни зачіпають усіх підприємців без винятку — незалежно від сфери діяльності, рівня маржі чи регіону роботи. Обов’язковий ПДВ перетворюється з інструменту оподаткування на універсальний механізм ускладнення ведення бізнесу. Для одних це означатиме втрату гнучкості, для інших — касові розриви та штрафні ризики, для третіх — неможливість продовжувати легальну діяльність у звичному форматі. Різниця лише в тому, хто закриється швидше, а хто протримається трохи довше.
На рівні економіки в цілому такі ініціативи створюють ризик ефекту, прямо протилежного задекларованому. Замість детінізації держава може отримати нову хвилю дроблення бізнесу, повернення частини підприємців у тінь та згортання малого підприємництва як такого. Менша кількість малих гравців означає слабшу конкуренцію, зростання цін і посилення позицій великого бізнесу, який значно легше адаптується до складного податкового адміністрування.
Після повномасштабного вторгнення Росії у 2022 році держава була змушена майже повністю зняти податковий тиск з малого та середнього бізнесу. Саме ці рішення дозволили людям вижити, працювати, забезпечувати себе й інших, не залишитися без засобів до існування та фактично втримати економіку від колапсу. Малий бізнес став опорою тилу. Цей досвід наочно показав, що підприємництво в Україні не є проблемою — воно є частиною національної стійкості.
Саме тому нинішній курс на системне ускладнення роботи ФОП і демонтаж спрощеної системи виглядає не як економічна політика, а як свідоме ігнорування власних уроків. Послідовне знищення малого та середнього бізнесу — це не абстрактна «реформа», а удар по мільйонах людей, які утримують свої родини та наповнюють економіку знизу. Держава, що декларує боротьбу за виживання країни, водночас підриває її економічний фундамент.
Варто також назвати речі своїми іменами. Саме за чинної влади періоду президентства Зеленського малий і середній бізнес опинився під безпрецедентним фіскальним і регуляторним тиском. За останні роки підприємці отримали не підтримку, а послідовний набір рішень, які системно ускладнюють ведення бізнесу: впровадження касових апаратів, постійне розширення податкової бази, скасування мораторію на перевірки бізнесу навіть у воєнний час та запровадження так званого «податку на Google». У результаті навіть доступ до інструментів штучного інтелекту оподатковується — ChatGPT коштує не 20, а 24 долари на місяць, а реклама для онлайн-торгівлі, яка є ключовим інструментом виживання E-commerce в Україні, суттєво подорожчала. Паралельно держава посилила фінансовий контроль за звичайними фізичними особами: запроваджуються ліміти на карткові перекази, кількість транзакцій та післяплат, а регулярні відправлення через «Нову пошту» дедалі частіше розглядаються як ознака підприємницької діяльності. До цього додаються абсурдні ініціативи на кшталт оподаткування продажу вживаних речей на онлайн-платформах — зокрема на OLX — за які податки вже були сплачені під час первинної купівлі.
Особливо болісно ці рішення вдарили по E-commerce та електронній торгівлі — одному з небагатьох секторів, що має реальний потенціал зростання у сучасній економіці. Світова практика демонструє очевидне: електронна комерція є драйвером розвитку, інновацій та зайнятості. Те, що власник Amazon входить до числа найбагатших людей планети, є прямим доказом масштабу і перспективності цього напряму. В Україні ж замість створення умов для розвитку E-commerce держава послідовно ускладнює правила, підвищує податкове навантаження та демотивує підприємців працювати легально.
Дуже небезпечним є стан повної невизначеності, у який бізнес уже фактично загнали напередодні 2026 року. Підприємці розуміють просту логіку: будь-який розвиток, будь-яке масштабування автоматично наближає до порогу в 1 мільйон гривень, після якого правила гри різко змінюються. За таких умов зникає сама мотивація зростати. Навіщо інвестувати, розширюватися і створювати робочі місця, якщо результатом успіху стає податковий тиск, який бізнес не здатен витримати? Це не стимулювання економіки — це її штучне стримування.
На цьому тлі нинішній законопроєкт виглядає не як поодинока ініціатива, а як логічне продовження курсу на поступове витіснення малого та середнього бізнесу з економіки. Питання вже не в окремому податку чи порозі обороту, а в загальному підході: держава, яка публічно декларує підтримку підприємництва, на практиці створює умови, за яких його існування стає дедалі менш можливим. У результаті замість заявленого «спрощення» для підприємців формується середовище постійної невизначеності й страху. Тисячі малих бізнесів уже закрилися, ще частина — переїхала за кордон або пішла в тінь, і це не побічний ефект, а прямий наслідок політики, в якій фіскальні інтереси послідовно переважають економічну логіку та здоровий глузд. Саме тому цей законопроєкт викликає не просто занепокоєння, а глибоке обурення: йдеться не про технічні правки до Податкового кодексу, а про спробу змінити саму логіку взаємин між державою та малим бізнесом — без діалогу, без реалістичної оцінки наслідків і без відповідальності за те, що станеться після.