Ця історія почалася в Києві у вересні 2023. Коли чоловік на ім’я Богдан вирішив здати на права, щоб розвантажити дружину, оскільки вони готувались до поповнення в сім’ї. Здавати на права самому, без хабарів було принциповою позицією. І на це було три причини:
– Богдан Михайлович є віруючою людиною і пастором;
– патріотизм і бажання діяти заради країни, яка страждає від корупції;
– прагнення зберегти честь і гідність, відмовившись від участі в корупційній системі.
“Пропонували мені купити права всі, кому не лінь: знайомі та незнайомі. Навіть пропонували просто подарувати. Однак деякі мої знайомі купували права, і їм їх привозили прямо додому. Також мені і в особисті, і під рілсом писали сотні тих, хто заплатив і були раді. За них відповідати я не можу і бути в цій компанії людей також.” – розповідає Богдан.
Навчання проходило в автошколі «Автомаг». Вартість VIP пакету на той момент становила тисячу доларів, але, за словами Богдана, цей дорогий пакет не виправдав себе.
В 2023 році теорію здав з третього разу, вартість перездачі складала 27 грн за кожну. У 2025 році довелось знову здавати теорію, оскільки минув рік. Цього разу склав з першої спроби, але вартість перездачі вже становила 280 грн.
Найбільше труднощів виникло під час практичних іспитів. Їх Богдан Михайлович складав аж одинадцять разів: спершу чотири спроби в Києві, потім через відсутність вільних талонів змушений був їхати до Черкас, де було ще чотири спроби, і зрештою — ще три спроби в Києві.
Після сорока годин практики з інструктором в автошколі «Автомаг» Богдан не отримав необхідних знань щодо обов’язкових елементів, які стали для нього сюрпризом під час іспиту. Додаткових занять перед першим іспитом він не брав. Загалом від’їздив понад сто годин до того, як отримав права.
Попри те, що з кожним іспитом він почувався за кермом усе впевненіше, на практиці почали з’являтися все дивніші та абсурдніші причини для незарахування. Йому неодноразово приписували помилки, яких він не робив. Серед них — нібито неувімкнений або неправильно увімкнений поворотник, а також «непереконання у безпеці» під час повороту наліво. Богдан переконаний, що в обох випадках діяв правильно, але на той момент ще не знав, що має право оскаржити подібні рішення. Одного разу в Черкасах інструктор дав команду «поворот наліво», але на тому місці був круг з двома з’їздами наліво, і він не уточнив, на який саме потрібно повертати. В Києві один раз було «втручання», хоча його там не мало бути.
«У кожного центра в Києві свої “приколи”, — розповідає Богдан. — Хтось придирається за те, що не посмикав ручку передач і не впевнився, що вона на нейтралці. Але ж машина заведена і стоїть на ручніку — то як вона може бути на передачі? І ще одне, найабсурдніше: згідно з правилами ПДР при заїзді на круг не потрібно вмикати сигнал повороту — тільки коли машина йде на з’їзд. Проте мені це зарахували як помилку.»
Процес отримання талонів на іспит Богдан називає окремим видом знущання над тими, хто й без того вже виснажений постійними перездачами.
«Талони в Черкасах брав онлайн — там ніяких проблем. А от у Києві — це просто пекло, — згадує він. — Ми якось приїхали десь біля п’ятої ранку в МВС на Перемоги, і я був 43-м у черзі. А білетів тоді дали всього 7. Це було літо, спека, деякі люди ночували під МВС. Про який комфорт ми говоримо?»
Не додають зручності й повітряні тривоги — під час них сервісні центри не працюють. В іншому київському центрі, на Мрії (вул. Туполєва), ситуація була трохи кращою.
«На Мрії було легше. Там персонал дуже допомагав, всі були ввічливі. Я приїжджав десь о сьомій ранку й міг узяти талон. Іноді вони з’являлись навіть впродовж дня. Але взимку, коли на вулиці був мінус, стояти в черзі надворі було не дуже комфортно.»
На популярне запитання про використання бота для отримання талонів Богдан відповів:
«В мене вийшло взяти талон тільки в Черкасах. У Києві це нереально: щойно заходиш на сайт — там уже нічого немає.»
Прагнення здати на права чесно, без хабарів, Богдан Михайлович оплатив не лише нервами і часом, а й серйозними фінансовими витратами.
«Все це “задоволення” обійшлось у більш ніж 90 тисяч гривень», — підраховує він.
Автошкола коштувала 42 тисячі грн. Після цього довелося брати додаткові уроки водіння: десять годин по 700 грн, у Черкасах — близько двадцяти годин по 600 грн, а в Києві — ще заняття у хорошого вчителя по 500 грн, які згодом подорожчали до 700. До цього додалися витрати на поїздки до Черкас, таксі, а також постійні оплати за перездачі — кожна з яких коштувала 470 грн.
Загалом увесь шлях — від початку навчання до отримання посвідчення водія — зайняв 18 місяців, тобто рівно півтора року.
«Хотів би надихнути та заохотити всіх здавати самим, не давати хабарів. У кожного своя історія: хтось здає з першого разу, а хтось — з одинадцятого:) Якщо ви думаєте, що це соромно — це маячня. Це достойно. Соромно бути корупціонером, а потім жалітись, що у нас погана країна. А всім, хто зараз здає — успіхів та терпіння», — каже Богдан.
Отож, навіть під час війни, коли вся країна має бути об’єднана як ніколи і допомагати один одному, система продовжує знущатися з тих, хто відмовляється бути її частиною.
В розвинених країнах автомобіль — це звичайний засіб пересування. Він допомагає людям бути мобільними, працювати, вчасно вирішувати повсякденні справи. Особливо це критично для жителів сіл і малих міст, де часто просто немає роботи. Завдяки машині людина може кожного дня їздити на роботу в місто, мати стабільний дохід і забезпечувати свою родину, замість того, щоб покидати дім у пошуках заробітків або сидіти без можливостей. У воєнний час автомобіль набуває ще більш життєво важливого значення — це може бути єдиний спосіб евакуювати дітей, вивезти сім’ю з-під обстрілів, дістатися лікарні чи безпечного місця і зберегти життя.
Але в Україні автомобіль і досі подають як розкіш. І система отримання водійських прав перетворена на корупційну схему, де чесна людина змушена роками доводити свою правоту. Щоб розвивати економіку, нам потрібно змінити підхід: прийти до того, що в кожного повнолітнього члена сім’ї має бути доступ до власного транспорту — як це давно є у більшості країн Європи та США. Все, що для цього потрібно: прибрати корупцію під час отримання водійських прав, скасувати драконівські податки на ввезення автомобілів та зробити автівки доступними для звичайних громадян.
Не як розкіш, а як необхідність і право кожної людини на мобільність, роботу, безпеку та гідне життя.